Ранкова прогулянка

Прокинутись від жахіття

Ніби звичайний сон. Та сниться вже не вперше. І прокидаюсь я після нього в "холодному поту".  А сьогодні то й взагалі... вперше з того часу, як почав снитися сон, я просто закричала вночі і від того прокинулась. Зазвичай, той крик застрягав десь в межах горла і я, як риба, лише розявляла рота уві сні.

За вікном ще темрява. Спати? Тааак! Лягаю, засинаю... розплющую очі, а на годиннику стрілки перемістилися аж на півгодини вперед. Бажання сну кудись зникло. І я тихенько залишаю тепле ліжко, збираюсь і їду. Куди? Та хто зна! Часу мало, але ж невеличкі тренування теж потрібні. Саме тому кружляю по місту.
Вночі пройшов гарний дощ. І, хоча до ранку все трохи просохло, їхати було не дуже комфортно. Адже я виїхала без переднього крила, а калюжі та бруд на наших дорогах ще ніхто не відміняв. Тож, проїхавши кілометрів з 10, повернулась додому брудною мавпочкою.

 

Дата велопоїздки - 16.08.2018

Життя Вам без жахіть!