Встигнути на ролерську!

День починався із великої кількості невідкладних справ. Так воно завжди після ремонту. Та, крім того, в думках крутилось-вертілось: "Треба поїхати на ролерську покатеньку до Натусі."
Ось вже на годиннику 15-00. В 17-00 треба виходити. А велосипед ще в розібраному стані, ще й колеса спустило за півроку невикористання. Що робити? Що, що... Збиратися!
Кидаємо всі інші справи і займаємось поверненням вела в робочий стан. Кермо вирівняти. Колеса встановити й накачати повітря. Змастити цеп (сумно, але сама б і не подумала про це). Перевірити гальма. Велокомп, велофара, заднє світло - встановити й перевірити чи працює все. 17-00 велосипед готовий. Швиденько їмо і вилітаю.

17-30. Старт. До місця зустрічі десь біля 20-25 км за попередніми розрахунками. Часу обмаль. Запізнюватись не хочеться зовсім-зовсім.

Напружує неймовірна кількість авто на дорозі. Де-інде ремонтують асфальт, а ще оновлюють розмітку.  Нічого страшного, але трохи часу забирає регулярна зміна смуги для руху.

Якщо не враховувати, що перед фінішем я звернула не на ту вулицю й трохи не заблукала, то вцілому дорога пройшла без пригод.

На старті всім пояснили правила пересування в колоні, і ось вже 26 людей рушили за маршрутом "метро Позняки - Русанівська набережна".
Їхали неспішно 10-12 км/годину. Було декілька людей, котрі щойно стали на ролики і почувалися не зовсім впевнено. На схилах (і не тільки) їм допомагали і ролери і велосипедисти.
Думали подивитись на фонтани із підсвіткою, але в 21-00 її ще не ввімкнули. На жаль.

Фонтани були заключною частиною маршруту, далі всі роз'їхались по домівках. Так сталося, що зі мною в один бік поїхав один із друзів. І вирішили ми їхати вздовж набережної. Далі був місток і ми поїхали по ньому вправо. Просто це було логічно. Зупинились, скористались навігатором і поїхали... як виявилось, не в той бік... Можна було б зробити коло та якось декілька кілометрів йти по піску, ґрунту й камінню було не в кайф. То ж ми подивились знову на навігатор і, декілька разів порушуючи ПДД, доїхали все ж до метро Дарниця. А далі - по тихій вуличці до Чернігівської. Друг перевзувся й поїхав на метро додому, а я...

Я теж попрямувала додому. Тільки велом. 15 км. Ніби й небагато та впевненості, що доїду вже не було. Варто було купити води в Києві. Але ж сподівалася, що протримаюсь. Ох, як же важко було без неї!
Рух-зупинка-рух.. так виглядало моє пересування. А думки не заважали, їх просто не було. Була лише насолода (так-так, насолода) сьогоднішнім днем, вечором, поїздкою і музикою, яка задавала ритм.

На фініші - 58 км. Ледь-ледь трималась на ногах. Та після теплої ванни не було ні болю ні відголосків болю. Дивно. Радісно. Неочікувано.

Дата велопоїздки - 15.07.2018

Всім добра і гарних вражень!