Ямакасі!

Відкриваю очі. На годиннику 2-48. Здивовано дивлюся на годинник ще раз. В голові пролітає: "Я не встигаю на 4 ранку... Ааааа..."
Добре, що велосипед і рюкзак спакувала з вечора. Збирання себе до купи і вилітання із дому зайняло десь півгодини. На ходу(?) встигаю з'їсти качан кукурудзи і ще два прихопити із собою.

Готова вирушати. Strava все ще шукає супутники, а я вже кручу педалі і жую кукурудзу. Смішно, певно, виглядає дівчина на велі із кукурудзою в зубах та їсти ж хочеться. Зупинилась, викинула сміття, попила рідини і їду далі. На КПП зупиняюсь, зідзвонююсь із Натусею, кажу, що дожену пізніше, щоб не чекала... І намагаюся тримати середню 18-20 км/год.

Наздоганяю на мосту Патона. Їдемо, спілкуємось. І тут... нас вирішило наздогнати жахіття всіх роллерів - поливалка. Ми пришвидшились до 20км/годину і втекли від неї вправо. Ось який повинен бути стимул, щоб роллери їхали швидше, ніж 13-15км/год.

Проїхали по набережній, пофотографували і пофотографувались.

І ось стоїмо на пішохідному і чекаємо сходу сонця. "Чай, печиво, цукерки! Налітай! Не будем же ми додому все везти" - чується голос серед 14 роллерів і двох веллерів. Їмо, фотографуємось, неодноразово хтось випадково чіпляє термос і розливається чай.

А ось і схід сонечка! Програми стабілізації - це просто жах. Тому відео

трохи тіпає.

Дочекалися! Помилувалися і роз'їхались: хто додому, хто на роботу, а хто на даунхільну роллерську покатеньку.
Проїхали по труханову, помітили серпанок над водоймою і не тільки.

З труханова виїхали на московський міст і далі я відділилась від компанії і без пригод добралась додому.