 |
| Фото із інтернету |
Прокинувшись зранку й побачивши сонце, я вирішила поїхати
на велосипеді будь-куди. Бодай кілометрів з 20. Бо коли ще буде така гарна
погода. Адже, календар вперто показує середину осені. Та й погода складається
із холодних дощів і сильного вітру, що пробирає аж до самих кісток.
Але цей такий неочікувано теплий день просто вимагав
поділитися гарним настроєм із усіма, хто готовий буде його розділити. Тож,
запропонувала друзям проїхатись велами.
- Ґрунти чи асфальт? - запитали вони.
- Асфальт, - сказала і подумала, що щось тут не те.
- Можна й лісом поїхати, - додала я невпевнено. Сама
зазвичай їду по асфальту; а тут тобі й гарна компанія і пречудовий настрій і
тепла погода - чому б не спробувати поїхати по ґрунтах?!
Швиденько збираючи
потрібний в дорозі вело-мотлох (запасну камеру, насос, вело-аптечку й купу
інших корисних речей), паралельно стежила за пирогом, що випікався в
електро-пічці.
І ось ми вже на велах. Звично вмикаю програму під назвою
Strava, у котрій записані всі мої тренування. Усі готові - можна їхати! І три
велосипедиста вирушають у свою невеличку подорож. Велоподорож.
Починалося все брудом і
калюжами, адже я не захотіла проїхати додаткові 1-2 км по асфальту, про що й
пошкодувала. Ну нічого - трішки бруду нам не стало на заваді. І ось ми вже
звертаємо до лісу, залишилось перебігти дорогу на перехресті із непрацюючим
світлофором. І з цим завданням впорались успішно!
Ліс.. він такий по-осінньому неперевершений! Їдучи по
лісу: відчуваєш запах свіжості та грибів; спостерігаєш за
жовтими, зеленими та деінде червоними деревами, що змінюються одне одним. Іноді
можна випадково побачити жабеня або ящірку, що різко стрибають з дороги чи
стежини в найближчі кущі, злякавшись непрошених чужинців.
Але я трохи відволіклась.
Ми заїхали до лісу. На початку там є трохи підйомів та
спусків. Не те, щоб вони були сильно крутими, але .. чесно кажучи, я не сильно
помітила, як ми їх пролетіли. Хоча коліна трохи боліли. Та то не критично.
Треба регулярніше їздити просто.
Мені стало жарко, тому зняла термокофтину й залишилась у
легенькій вело курточці. Їхати явно стало комфортніше.
В той же час спробувала тримати нешвидкий темп, адже ми
виїхали на прогулянку, а не на велоперегони. Та тут проблемка: як можна
повільно-повільно їхати, якщо перед тобою або спуск або відносно рівний чистий
грунт (без піску, гілочок і коріння). Тож, раз по раз віддаючись бажанню
злетіти, розганялась до 20-22 км/годину.
Так, іноді перекидаючись між собою декількома словами, ми
проїхали попід неочікуваною перешкодою (на жаль, фото не зробила) - понад
стежиною лежало повалене дерево, під яким можна було або проїхати майже
повністю лежачи на кермі велосипеда або ж пройти пішечки, ведучи вел в руках.
Ми проїхали! Ми ж профі! =)
А далі ...
А от про те, що було далі, Ви дізнаєтесь із наступного допису! Дочекайтесь! =)
P.S. На жаль, в цій поїздці фотографій я
майже не зробила.
Дата вело-подорожі - 16.10.2017
Всім добра та гарного настрою!
Комментариев нет:
Отправить комментарий